	REVOPRAVO
	REVOPRAVO: ІНФОРМАТ: Форіс Ю.Б. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ГЕНЕЗИСУ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОГО ПРАВА

ОПУБЛИКОВАНО: Судово-експертне забезпечення кримінального процесу: Матеріали міжвідомчого науково-практичного семінару (м. Київ, 29 травня 2014 р.) / КНДІСЕ Мінюсту України; за заг. ред. Рувіна О.Г.; уклад. Полтавський А.О., Юдіна О.В. - К., 2014. - 160 с. - с. 124-126.

Ю.Б. Форіс, науковий співробітник Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ГЕНЕЗИСУ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОГО ПРАВА

Загальновідомо, що спочатку виник правовий інститут "обізнаної особи", яка проводила "експертизу в судочинстві". "Експертиза в судочинстві" трансформувалася в "судову експертизу" на різних стадіях кримінального процесу, а також цей правовий інститут використовувався в цивільному судочинстві. В наші дні правовий інститут "судова експертиза" існує в кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному судочинстві (процесі) та в процесі накладення адміністративного стягнення, а також при виконанні судових рішень.

Таким чином, правовий інститут "судової експертизи" вже можна назвати міжгалузевим, оскільки судова експертиза врегульована в кожній з перелічених галузей права, наприклад, цивільному процесуальному праві, кримінальному процесуальному праві тощо.

Правовий інститут "обізнаної особи", на нашу думку, вже переріс навіть в декілька самостійних правових інститутів: правовий інститут "спеціаліста" та правовий інститут "судового експерта", які існують останнім часом також не тільки в кримінальному процесі, але й в інших видах судочинства, наприклад, цивільному, що також є загальновідомим фактом.

З появою у 1994 році першого на теренах бувшого СРСР спеціального закону, який визначав поняття судової експертизи і вимоги до судового експерта - Закону України "Про судову експертизу" - ці правові інститути отримали своє законодавче закріплення як міжгалузеві, що, з нашої точки зору, також не потребує зайвого доказування і може бути визнано загальновідомим фактом.

Але, з появою цього Закону, на нашу думку, з'явилися нові правові інститути, які вже не можна віднести до вищезазначених галузей процесуального права, хоча у відповідних процесуальних кодексах з'явилися статті, що судовий експерт має відповідати вимогам Закону України "Про судову експертизу" (наприклад, ч. 1 ст. 69 КПК України, ч. 2 ст. 53 ЦПК України, ч. 2 ст. 31 та ч. 3 ст. 41 ГПК України тощо). Наприклад, так формулюється ця вимога в ст. 53 ЦПК України: "2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів". Ця норма, на нашу думку, відсилає одразу до двох окремих правових інститутів: до атестації судового експерта, і до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Атестація судового експерта не може бути віднесена до жодної з перелічених галузей процесуального права України. Разом з тим, судову експертизу в процесі тільки у виняткових випадках, за відсутності відповідного атестованого фахівця, може бути доручено особі, яка не пройшла атестацію та не внесена до названого Реєстру, але є обізнаною особою (наприклад, чоботарем). Таким чином, суди та органи досудового та післясудового ведення справ (слідчі, державні виконавці тощо) повинні знати експертні спеціальності, за якими проводиться атестація, щоб по цих галузях спеціальних знань доручати судові експертизи тільки відповідно атестованим фахівцям. Також ці особи повинні мати доступ до Державного реєстру атестованих судових експертів. На нашу думку, порядок ведення цього Реєстру, перелік прав та обов'язків осіб, які його ведуть тощо - це окрема група якісно однорідних суспільних відносин, яка заслуговує на те, щоб називатись правовим інститутом. Але не процесуального, а, скоріше, трудового права. Але цей правовий інститут нерозривно пов'язаний з усіма видами судочинства а також виконання судових рішень, як тільки що доведено, зокрема, цитованою статтею ЦПК України. Отже, два або більше правових інститутів з різних галузей права України взаємозалежно пов'язані між собою.

Те саме можна сказати про правовий інститут атестації судового експерта, який врегульований, крім базового Закону України "Про судову експертизу" низкою підзаконних нормативно-правових актів різних Міністерств і центральних органів виконавчої влади, в системі яких існують державні спеціалізовані установи судових експертиз. Порядок проходження навчання, що передує зазначеній атестації, також різний для зазначених органів і їх співробітників (детальніше див. коментарі до Закону України "Про судову експертизу" тощо). Але до цього правового інституту безумовно входять експертно-кваліфікаційні комісії, як окремі суб'єкти зі своєю нормативно-правовою базою діяльності, джерелами прав та обов'язків. На нашу думку, правовий інститут атестації судового експерта також не можна віднести до процесуального права, але також не можна від нього "відірвати", оскільки вони взаємозалежно пов'язані між собою.

Вищезгаданий нами правовий інститут судового експерта також змінився, і наразі не є суто процесуальним правовим інститутом, оскільки атестовані і включені до Державного реєстру атестованих судових експертів особи, власне, заробляють собі на життя проведенням судових експертиз, що, таким чином, робить таке проведення їх працею, хоч в межах державних спеціалізованих установ судових експертиз, хоч поза їх межами. Через це правовий інститут судової експертизи став "трудовим правовим інститутом", а вимоги, скажімо, щодо оформлення висновку судової експертизи, врегульовані в процесуальних кодексах - трудовими вимогами, так само, як обов'язок з'явитися до суду для роз'яснення і доповнення висновку. Таким чином, правовий інститут "трудових посадових обов'язків" виявився взаємозалежним з нормами процесуального права.

Крім цього, на початку ми погодилися з загальновідомим визначенням судової експертизи як правового інституту. Але є "повторні судові експертизи", "комплексні судові експертизи" тощо, які також заслуговують називатись правовими інститутами, бо відповідають всім критеріям і вимогам до міжгалузевих правових інститутів. Наприклад, у кримінальному судочинстві зникли норми щодо призначення повторних судових експертиз, і це зчинило великі незручності і стало суперечити Закону України "Про судову експертизу", оскільки призначення повторної судової експертизи названо Законом серед гарантій правильності висновку судового експерта. Крім цього, повторні судові експертизи залишилися в інших видах судочинства і підзаконних нормативно-правових актах.

Все зазначене штовхає до постановки таких запитань, як: "норм якої галузі права більше в діяльності сучасного атестованого та внесеного до Реєстру судового експерта - процесуального чи трудового, цивільного чи адміністративного?", "До якого виду юридичної відповідальності частіше притягається атестований та внесений до Державного реєстру судовий експерт?" тощо.

Вчені досі не дійшли єдиної думки щодо існування господарського права. Оскільки в діяльності таких суб'єктів права, як великі підприємства, більше застосування адміністративного права, ніж цивільного, а також правові наслідки притягнення їх до відповідальності дуже відрізняються від притягнення до відповідальності фізичної особи, їх діяльність отримала таки визнання як специфічна, і спеціальну законодавчу регламентацію під назвою "господарської діяльності", хоча вчені до цих пір не дійшли згоди, чи "господарське право" - це підгалузь цивільного права, чи самостійна галузь.

Аналогічний шлях становлення пройшли підприємницьке право, екологічне право, фінансове право, які виокремилися з материнських галузей цивільного та адміністративного права відповідно через свою специфіку "міжгалузевості" і разом з тим якісної внутрішньої однорідності, викликаної взаємопов'язаністю правових інститутів, що їх склали.

Існування значної кількості взаємозалежних міжгалузевих правових інститутів, не всі з яких наведені як приклад у цій доповіді, та системна взаємозалежність цих правових інститутів, штовхають до виокремлення системи правових норм, взаємопов'язаних і взаємозалежних між собою, специфічних по відношенню до решти правового середовища. На цю пору судово-експертне право пройшло шлях свого становлення і виглядає як самостійна система, що складається з норм, які відносяться до різних галузей одночасно, тобто, не можуть бути врегульовані ніякою існуючою однією галуззю права України.

Наостанок хочемо висловити гіпотезу, що судово-експертне право найбільше схоже з господарським правом України, тобто є комплексною галуззю з різними правовими методами регулювання. Також в судово-експертному праві наразі багато спільного з трудовим правом України, і воно структурно схоже з підприємницьким правом України, але, оскільки судово-експертна діяльність не має на меті отримання прибутку, судово-експертне право не можна віднести до підгалузі підприємницького права України.

Не увійшло до публікації: В доповіді розглянуто окремі аспекти генезису судово-експертного права як системи окремих норм, які пройшли самостійний шлях до міжгалузевих правових інститутів з власними субінститутами. Також наведено приклади аналогічних систем права та гіпотези щодо віднесення судово-експертного права до галузей системи права України.

REVOPRAVO

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ГЕНЕЗИСУ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОГО ПРАВА